Power Liker

Колискою вітчизняної журнальної періодики став Харків, де в 1804 році відкрився університет. Першими українськими журналами є «Харьковский еженедельник» (1812), «Украинский вестник» (1816), «Харьковский демокрит» (1816), «Украинский домовод» (1818), «Украинский журнал» (1824—1825), які виходили російською мовою через дію шовіністичного «Цензурного статуту» (1804).

Журнальне видання виходить у вигляді блоку скріплених в корінці аркушів друкованого матеріалу встановленого формату, поліграфічно пристосованого до специфіки даного періодичного видання, в обкладинці або палітурці.

Журнал як джерело інформації має свою специфіку: безкінечність і регулярність його випуску, визначену періодичність, наявність матеріалів у вигляді статей, тематичне направлення змісту, обов'язковість затвердження в установленому порядку, особливе поліграфічне оформлення.

В журнале публикуются статьи и информационные материалы, освещающие участие муниципальных библиотек в национальном проекте «Культура», в том числе:
• трансформацию их роли и возможностей в совершенствовании инфраструктуры территории и региона;
• вопросы преобразования библиотечного пространства, применения инновационных дизайнерских и архитектурных, а также технологических решений по совершенствованию библиотечного обслуживания пользователей;
• сетевое взаимодействие библиотек между собой, с органами администрации и управления культурой, повышение квалификации персонала, выстраивание коммуникационной среды;
• нормативно-правовое обеспечение деятельности современной библиотеки нового поколения.

Елен Гордон була емігранткою з Ростова-на-Дону, дочкою знаменитого російського тютюнового короля Бориса Гордона, відомого мецената і любителя поезії. Сім'я поїхала до Парижа, коли почався Жовтневий переворот. Борис Гордон встиг перевести свої статки в європейські банки, тому за кордоном родина жила у розкоші і достатку. У дитинстві Елен довелося пожити в різних столицях Європи, але більшу частину часу її будинком був Париж.

У 19 років вона вийшла заміж і народила дочку Мішель, а вже в 22 роки розлучилася з чоловіком і записалася на факультет етнології університету Сорбонни. Пізніше Елен вмовила вчених взяти її з собою в Малі досліджувати плем'я догонів. Після повернення вона вирішила стати журналістом. Елен послала свої подорожні нотатки видавцеві П'єру Лазареффу), і вже наступного дня вони були надруковані в його газеті, а саму Елен запросили вести дитячу рубрику. Елен всерйоз цікавилася процесами видання: версткою, друкуванням, розповсюдженням. Вона вивчала листи читачок, щоб зрозуміти, чого жінки чекають від преси.